Новини

Пам’яті колеги, друга, чудової людини

Свідрука Віктора Івановича

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Чому твій ангел був в той день далеко?  У день той – 16 січня – коли на 65 році життя  перестало битися серце шанованого в колективі педагога, наполегливого та творчого вчителя,  прекрасної, відкритої й доброзичливої  людини, безкорисливого й відданого друга, люблячого батька й дідуся, коханого чоловіка, – світ став похмурим, чорним, нещасливим.

Він відійшов у вічність у повному розквіті  духовних сил,  сповнений надією та оптимізмом, з планами на майбутнє.

Невмолима смерть  забрала  його від  нас, залишивши неймовірну пустку у серцях не лише рідних, а й усіх, хто його знав.

Народився Свідрук Віктор Іванович  у Кременці. Після закінчення середньої школи № 4 навчався в Кременецькому лісотехнічному технікумі, трохи пізніше  здобув кваліфікацію вчителя у Тернопільському педінституті.

Значну частину життя присвятив роботі в галузі автомобільного транспорту. Після служби в армії з 1974 року працював в автоколоні – 2225, пройшовши шлях від водія, механіка, інженера-технолога до  начальника автозагону.

Наполеглива праця сприяла його кар’єрі. З 1983 по 2003 роки працював у Кременецькій АТП «Кооптранс», з них 2 роки –  головним інженером і 18 років – директором. Завдяки його таланту керівника, це підприємство заслужено вважалося найкращим в області.

З 2003 року працював  учителем автосправи школи-інтернату. Нелегкою щоденною працею утвердився в новій для себе професії – педагога, здобув авторитет і повагу в колективі. І ще раз доказав, що талановита людина – талановита в  усьому.  У нашому закладі  саме завдяки Віктору Івановичу  створено належну  матеріально-технічну і навчальну базу для професійного  навчання з автосправи, забезпечено відповідно до ліцензій  навчання водіїв категорії «А», «В», «С». Його відмінна робота відзначена нагородами обласного департаменту освіти та  Міністерства освіти і науки України.

Для багатьох працівників школи-інтернату він став не просто колегою, а близьким другом. Нам не вистачатиме його надійної підтримки, мудрої поради, доброго слова, світлого погляду, щирої усмішки.

Не можна повірити у те, що його вже немає.

Нехай забуття не торкнеться нашої пам’яті про Віктора Івановича – доброго, справедливого, сердечного, надійного, дотепного, щирого і життєлюбного.

Пішовши в інший світ, він залишив по собі добру пам’ять у людей, з якими жив, трудився, яким щиро допомагав у непростих життєвих  обставинах.

Серце, сповнене добра і любові, подарував усім: дружині, дітям, онукам, родині. Гідний життєвий шлях стане прикладом його дітям і внукам, яких він безмежно любив.

Колектив  Кременецької ЗОШ-інтернату висловлює співчуття дружині, дітям, внукам, великій і дружній родині, його друзям і колегам.

Просимо усіх, хто знав і поважав Віктора Івановича, хто з ним учився, працював, служив у війську, спілкувався, дружив,  згадати добрим словом і помолитися за упокій його душі.

Земля йому хай буде пухом, а пам’ять – світлою та незабутньою.

Нехай Господня благодать огортає його душу.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.