Магія рідного слова: педагоги та гості ліцею писали Всеукраїнський радіодиктант національної єдності
У День української писемності та мови педагоги нашого ліцею долучилися до написання Всеукраїнського радіодиктанту національної єдності – щорічної акції, яка об’єднує українців навколо рідного слова.
Цьогорічний диктант мав назву «Треба жити!» Авторкою тексту стала письменниця та перекладачка Євгенія Кузнєцова. Текст в ефірі прочитала народна артистка України, акторка Наталія Сумська.
Особливо приємно, що до написання разом із педагогами ліцею долучилися гості Несторівських читань, що створило атмосферу єдності поколінь і професій.
Під час написання диктанту панувала атмосфера загальної відповідальності, натхнення й гордості. Кожен учасник відчував себе частиною великої української родини, об’єднаної навколо мови та культури.
Пишаймося тим, що ми українці, і що рідне слово єднає нас усіх!
Можна перевірити текст радіодиктанту
Треба жити!
Жити треба цікаво: читати книжки, ходити в театр, дресирувать пса Патрона…
Треба жити! Не впівсили, не трошки, не завтра, не після. По-справжньому! Зараз! Треба гладити котів, збирати гриби, везти цуценят із фронту на «інтерсіті», робити ремонт і приносити щастя тим, кого любимо. Треба купувати сукні з лелітками і донатити на військо, вишукувати РЕБи і генератори, а ще – нишпорити вечорами в міжʼярʼї ботсаду, бо на перший урок треба принести каштанів.
Треба любити свій дім, навіть якщо він тимчасовий і далеко від справжнього дому – того, що в серці. Треба здавати кров, і, може, з нею ще в чиємусь серці поселиться любов до слів: «допіру», «пітятко» чи «кияхи».
Треба цілуватися, коли випадає нагода, і казати те, що на думці. Немає часу на півтони. Матеріальне – крихке, життя тікає крізь пальці. Справжнім виявилось тільки те, за що не можна схопитись руками: спогади, сміх і любов.
Ще треба плакати, коли можеться. За все те, що ніколи не мало з нами статися. За те, що ми не тільки знаємо, як пишеться «далекобійний дрон» або «балістична ракета», а й розрізняємо їх на слух.
Росіяни хочуть, щоб ми стали схожими на них: скніли у вічній гризоті. А ми будемо жити цікаво – всупереч історії і заради тих, хто після нас говоритиме нашою мовою.