Протидія торгівлі людьми

 

7 СПОСОБІВ ВИХОВАТИ ДИТИНУ, ЯКА НЕ БОЇТЬСЯ ПОМИЛОК, КРИТИКИ І НЕ БУДЕ ВАМ БРЕХАТИ

Це називається адекватною самооцінкою.

Бажано, щоб самооцінка була адекватною, сумірною, стійкою і не коливалася від легкого вітерця. Тобто необережного або навмисно критичного слова інших людей.

Самооцінка – це здатність людини оцінювати себе, свої якості, і, спираючись на цю оцінку, розвиватися і жити. Правильна самооцінка дозволяє помилятися і не страждати від безглуздого почуття провини. Замість цього – отримувати досвід. Адже без помилок живуть тільки боги. Виходить, ще одна особливість адекватної самооцінки – її реалістичність. Добре б, щоб ми не загравалися в богів, які не помиляються і нічого не бояться. І щоб дітям цю гру не підсовували.

Але не всі сім’ї розуміють самооцінку. І починають старанно хвалити дитину, говорити, що все у неї виходить краще за всіх, куди іншим! Людина, яка росте з упевненістю, що вона – сама-сама, неминуче зіткнеться з розчаруванням. І нічого схожого на адекватну самооцінку у неї точно не буде.

Батьки, які вирішили (або так само пішло) всіляко звеличувати здатності дитини в усьому, за що б не бралася, не бачать за всім цим самої дитини. Проблеми, тривоги, почуття, переживання просто ігноруються. Ось звідки беруться тридцятирічні хлопчики і дівчатка, ображені на долю за те, що вона не прийшла і не дала їм все, що повинно належати їм по праву свого таланту чи зверхності. І похвала не допомогла їм виробити адекватну самооцінку.

А що ж допомагає і що потрібно дійсно робити?

1. ВЗЯТИ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА СВОЇХ ДІТЕЙ. ТАК, РІШЕННЯ ПРИЙМАЄТЕ ВИ, А НЕ ВОНИ

Поки ми батьки, як не крути, що не радься з дітьми, ми і тільки ми робимо вирішальний вибір. Йти в цю школу або в ту? Розбиратися з учителем або спустити на гальма? Рішення приймаємо ми. Немає нічого гіршого, коли батьки намагаються в цих рішеннях спиратися на дитину:

«Ми не змогли з нею впоратися, тому вона не ходить в садок».

«Ми розлучилися, тому що так було краще для дітей».

«Ми не розлучилися, тому що дочка чоловіка дуже любить».

«Я не можу її укласти спати, вона не хоче».

«Ми не можемо відібрати в неї планшет, це закінчується слізьми».

Ось як звучить небажання батьків визнати свою відповідальність і нести її. Ні, дорогі мої:

Ваша дитина не ходить в садок, тому що ви так вирішили.

Ви розлучаєтеся, тому що ви так вирішуєте.

Ви не розлучайтеся тому, що ви, а не діти приймають таке рішення.

Ви не можете вкласти дитину спати, тому що чогось не бачите, не розумієте, не можете знайти підхід, а не тому, що дитина не хоче.

Ви не відбираєте у дочки планшет, бо не знаєте, як втішити її і не хочете виглядати в її очах поганою.

І головне, чому доводиться вчитися батькам, які піклуються про самооцінку дитини, – приймати відповідальність за свої рішення, навіть якщо вони «непопулярні», навіть якщо через кілька років діти вам їх пригадають, навіть якщо ви розумієте, що помилилися.

Ось вона – база для дитячої самооцінки. Світ безпечний. Тому що батьки знають, що робити.

2. ВЧИТИСЯ ЦІКАВИТИСЯ СВОЇМИ ДІТЬМИ, А НЕ ТІЛЬКИ ЇХ УСПІХАМИ

Багато років тому педагог Симон Соловейчик написав книжку «Педагогіка для всіх». Прекрасну книжку. Можна кожен день читати на ніч. Дуже надихає, опускає на землю і приводить до тями – потрійний ефект. Цікаво, що її читачі діляться рівно на дві категорії: ті, хто книгу захлинаючись читають, і ті, хто через десять сторінок кажуть: «Одна вода, нічого конкретного». Я б пояснила це так: першій категорії читачів цікаво з дітьми. Навіть якщо вони іноді занадто за них переживають. Другій – діти не цікаві. Навіть власні. Так буває. Є люди, які цікавляться цифрами, залізом, музикою, буквами. Але не людьми. І ось нехай діти підростуть, зацікавляться цифрами, музикою, ще чимось – тоді поговоримо.

Дітям, щоб рости впевненими в собі, потрібно відчувати, що ними цікавляться.

Не просто переживають за них ( «Що у тебе болить? Ти здоровий? У тебе які оцінки сьогодні? Хто ця Маша з першого під’їзду?»). А цікавилися ними ( «Що ти читаєш? Що думаєш про нову серію такого-то серіалу? Коли тобі сумно?»).

Нашим дітям для гарної самооцінки потрібно те ж, що і нам самим. Якщо ті, з ким ми живемо поруч, з ким працюємо, не цікавляться нами, нашими думками, просто не базікають з нами про всяке, нехай і потроху, ми сумуємо і наша самооцінка падає.

3. ПЕРЕСТАТИ РОБИТИ ЗАУВАЖЕННЯ. ЯК БИ НЕ БУЛО СКЛАДНО

Про шкоду критики для самооцінки будь-якої людини, а дитини особливо, скажу так – про це вже навіть бабусі біля під’їзду в курсі і діти в середній групі дитячого садка. Всі про це знають, але втриматися дуже важко. Ми просякнуті критикою, ми в ній виросли. Радянська культура – культура коригуюча, виправляюча. Держава точно знала, як треба. Так і пішло з тих пір: «Горб, посміхаєшся, чому без змінного взуття, нічого самі не можете, погано працюєш, погано відпочиваєш, погано їси, зовсім не їси, занадто товстий …». Тільки встигай ухилятися.

Нашим дітям дістається через просте правило: отримав сам – передай іншому. Ми, дорослі, і самі живемо під цим градом критики з усіх боків. А якщо ми вже батьки – град посилюється. Постійна критика і зауваження на адресу дитини швидко вбивають в ній будь-який інтерес і вселяють страх помилки.

4. ВЧИТИ ДИТИНУ ПОМИЛЯТИСЯ І ЦІНУВАТИ ПОМИЛКИ (А НЕ ЛАЯТИ ЗА НИХ)

Дитина все робить вперше, у неї немає досвіду. Вона отримує його, постійно помиляючись. Якщо ми хочемо, щоб вона була упевненою в собі і не трясся від страху перед помилками, потрібно підтримувати її тоді, коли у неї не виходить. Говорити: «Ти молодець, що намагаєшся. Ти смілива і сильна! Давай ще раз спробуємо ». Ви встаєте з нею поруч, і в різному віці це означає різне: для дворічної дитини – іноді досить просто взяти її руки в свої. Для п’ятирічної: запитати, чи хоче вона, щоб ви допомогли. Для семирічної – допомогти зрозуміти, що саме не виходить. Для 12-річної – бути поруч, щоб підтримати, коли покличе.

5. ХВАЛИТИ ЗА ТЕ, ЩО ДИТИНА ЗРОБИЛА, А НЕ ЗА ТЕ, ЩО ВОНА «НАЙКРАЩА» АБО «КРАЩЕ КОГОСЬ»

Коли помилки не підбадьорюються або заперечуються ( «Ти не можеш цього не зрозуміти, ти просто не хочеш розуміти»), а досягнення звеличуються як най-най з най-най, є ризик виростити короля без королівства. Тобто людину, яка буде несвідомо намагатися з усіх сил утримувати почуття своєї переваги над іншими. Це як раз ті дивні історії, коли людина хоче більшого і ніби все у неї є для того, щоб цього більшого досягти. Але вона топчеться на місці, нічого не робить і лише критикує успіхи далеко не таких розумних і талановитих, але активних і сміливих людей.

Так ось. Якщо хочете дитині добра, хваліть її не за те, що «у інших дітей ніколи так не вийде», а хваліть за те, в чому вона перевершила саму себе, за те, що вона навчилася робити краще.

6. ВІРИТИ ДІТЯМ, НАВІТЬ КОЛИ ВОНИ БРЕШУТЬ

Запитайте дорослих, у яких були хороші відносини з батьками і яким багато чого в житті вдалося зробити, за що вони вдячні своїм батькам. І ви почуєте: за те, що вони мені вірили і довіряли. Навіть тоді, коли цього робити, здавалося б, не слід було. Педагог Олександр Нілл, засновник школи «Саммерхілл», вважав, що діти в основному брешуть від страху. І якщо діти перестають боятися – вони перестануть обманювати.

Батьки часто переживають, що діти багато брешуть, деякі маніакально вимагають від дітей говорити правду і тільки правду. Ось що пише Олександр Нілл:

«За майже 40 років моєї роботи я жодного разу свідомо не збрехав учням, так ніколи і не відчував подібного бажання. Втім, це не цілком вірно, тому що одного разу я збрехав міцно. Дівчинка, нещаслива історія якої була мені відома, вкрала фунт. Троє хлопчиків – шкільний комітет по крадіжках – бачили, як вона купувала морозиво і сигарети, і влаштували їй перехресний допит. “Цей фунт мені дав Нілл”, – стверджувала вона. Хлопчики привели її до мене: “Ти давав Ліз фунт?” Нашвидкуруч оцінивши ситуацію, я невимушено відповів: “Ну так, давав”. Я знав, що, якби я її видав, вона вже ніколи б не повірила в мене. Я повинен був підтвердити, що я до кінця на її боці. Я впевнений, що, якби її сім’я була чесною і вільної, така ситуація ніколи б не виникла. Я збрехав навмисне – з лікувальною метою, – але ні в яких інших обставин я не смію брехати”.

7. ЗАЛИШАТИСЯ НА СТОРОНІ СВОЇХ ДІТЕЙ ДО КІНЦЯ

Бути до кінця на стороні своїх дітей – ще одна важлива батьківська властивість, яка допомагає дитині вирости впевненою у своїх силах людиною. Бути до кінця на стороні своїх дітей – значить бачити їх, розуміти їх, знати, що в дітях, як і в кожному з нас, живуть різні почуття, що вони, як і інші люди, можуть злитися, можуть бути несправедливі. Знати все це, але все одно залишатися на їхньому боці. Як би це не було важко.

 

5 порад, як допомогти дитині з вибором професії

ПОРАДА №1 Прислухайтеся до дитини

Ще декілька років тому у п’ятірку найпопулярніших спеціальностей серед абітурієнтів входили право, менеджмент, комп’ютерні науки, туризм та маркетинг.

Якщо ви звернете увагу на тенденції вступної кампанії, то помітите, що у кожного покоління є своя мода і попит на професії. Більшість нав’язуваних батьками фахів найчастіше вже неактуальні, адже старші не завжди встигають стежити за тенденціями та інноваціями. Натомість, випускники знайомі чи не з усіма новинками. Нові спеціальності в XXI столітті з’являються зі швидкістю світла. Тому не варто вмовляти дитину закинути ідею стати оператором дронів або припинити займатися блокчейном, цікавитись тенденціями криптовалюти. Важливо зрозуміти, навіть якщо ви не маєте жодного уявлення про що йдеться у попередньому реченні, у будь-якій професії головне – засвоїти всі необхідні навички, тож поясніть юнакові або молодій леді, що тут їй знадобляться уміння доводити справу до кінця, відповідальність та прагнення зробити свою роботу якісно.

Також корисним вказівником для вас може стати хобі дитини. Якщо плекати й підтримувати її захоплення, вони допоможуть розібратися, куди рухатися далі.

ПОРАДА №2 Створюйте правильне середовище

Діти та підлітки отримують знання не тільки від вчителів і репетиторів. На їхній розвиток багато в чому впливає середовище. Найважче для дорослого в цій ситуації – знайти правильну роль. Не мучити дитину порадами й не перекладати на неї свої бажання, а допомогти розвивати власні таланти.

Найкраще, що можна зробити, – вести постійний діалог з підлітком, який сумнівається у виборі, до кінця не розуміє, що йому ближче і цікавіше. Поговоріть з дівчиною чи хлопцем, вчасно відвідайте тематичну лекцію, виставку, купите книгу – це мінімум, який здатен подолати кожен дорослий. Психологи радять починати розмовляти про майбутню професію вже у 7-му класі: так дитина точно встигне підготуватися до вступу в університет або коледж.

Спеціалісти, які допомагають підібрати професію або змінити її, радять поставити ці чотири запитання:

1. «Про що ти міг би/могла б прочитати 500 книг і не знудитись?»
2. «Що ти міг би/могла б робити з інтересом впродовж п’яти років, навіть якщо б за це не платили?»
3. «На що б ти витратив/витратила свій час, якби міг/могла не працювати заради зарплати і був/ була повністю фінансово забезпечений(-а)?»
4. «Чим би ти не хотів/хотіла займатися ніколи в житті, що викликає у тебе абсолютну антипатію?»

ПОРАДА №3 Допоможіть пізнати професії зсередини

Про більшість професій ми знаємо лише дотично, тож знайомство з роботою ближче зменшить відсоток можливості розчарування. Перш ніж остаточно вибрати ту чи іншу професію, важливо, щоб підліток побачив, спеціальність за лаштунками у реальному житті. Добре, якщо в оточенні є дорослі, які можуть розповісти майбутньому абітурієнту про цю роботу. Попросіть своїх друзів розповісти дитині, чим і як вони займаються на роботі. Важливо, щоб юнак або дівчина почули про звичайні повсякденні обов’язки та справи. Наприклад, про те, як саме працюють з кресленнями (та про те, які нюанси виникають). Не забудьте й про те, що вранці потрібно приходити рівно на восьму і заповнювати щоквартальні звіти. Але про чаювання з бухгалтером також не завадить розказати. Пам’ятайте, мета такої розповіді – не реклама і не залякування, а відображення реального стану речей.

На багатьох підприємствах проводяться дні відкритих дверей. На таких заходах варто ставити правильні запитання: і не про високі показники чи велику мету, а про рутину, облаштування робочих місць. Також великі компанії іноді запрошують на стажування не лише студентів, а ще й школярів. Не виключено, що підлітку зовсім не сподобається те, що він дізнається про обраний фах. Зате у нього буде час змінити свій вибір і не витрачати кілька років в університеті даремно.

ПОРАДА №4 Дослідіть ринок праці

Поцікавтесь, які професії мають попит. Тільки насправді затребувані, а не «престижні». Щоб це зрозуміти, не треба читати добірки чи рейтинги. Варто зазирнути на сайти центрів зайнятості та платформи для пошуку роботи, і уважно переглянути вакансії.

Перегляд вакансій допомагає оцінити популярність професії, можливу зарплату і вимоги до претендентів. Можливо, виявиться, що самого вишу для роботи мрії недостатньо: паралельно потрібно буде вивчити мови або відвідувати курси.

ПОРАДА №5 Підтримка – понад усе!

Диплом про освіту і кілька років навчання – не контракт на все життя. У будь-який момент все можна змінити. Не забудьте повідомити про це дитину, яка обирає свій шлях. Не впевнений, що обрав справу життя – озирнись довкола й обери новий маршрут. Сучасний ринок праці передбачає атрофію страху переучуватись та набувати нових знань.

Світ змінюється дуже швидко і сучасній людині доведеться перенавчатися кілька разів в житті. Багато в чому тому набагато важливіше визначитися зі сферою, а не з конкретною професією, і розвивати навички, які можуть стати в пригоді. Так підліток залишає собі більший простір для розвитку.

І головне – усі ми різні, тож дозвольте дитині бути тим, ким вона є!

 

5 простих правил для збереження психічного здоров’я

Дотримуйтесь режиму дня
Для збереження психічного здоров’я дуже важливо дотримуватися режиму дня, вчасно вставати і лягати спати. Правильний режим – планування дня, прийом їжі в один і той же час, короткі перерви в роботі і навчанні, повноцінний нічний сон – допомагають уникнути почуття тривоги, зберігати працездатність, впевненість і добрий настрій впродовж дня.

Харчуйтеся раціонально
Їжа впливає не тільки на фізичний, а й на психічний стан людини. Недаремно кажуть: «Ти є тим, що їси». Деякі продукти (сіль, цукор, цибуля, часник, газовані напої) часто збільшують кількість гормонів в організмі, які сприяють прояву ненависті, гніву, спричиняють емоційну напругу. І навпаки – вживання великої кількості води, фруктів, овочів допомагає керувати емоціями, підтримувати стабільний емоційний стан.

Будьте фізично активними
Фізичне здоров’я безпосередньо пов’язане з психічним. Фізичні вправи не лише загартовують організм, захищають судини, стимулюють серцеву діяльність, а й сприяють утворенню гормонів – ендорфінів, які поліпшують настрій, діють як натуральні природні енергетики. Навіть короткі прогулянки на свіжому повітрі сприяють покращенню вашого душевного стану. А штучне обмеження руху, гіпоактивність навпаки призводять до пригніченого настрою, гальмують розумові процеси.

Спілкуйтеся з приємними людьми
Знаходьте час для спілкування з друзями, з небайдужими до вас людьми. Спілкування з близькими, рідними за духом людьми є психологічним ресурсом для кожного з нас, допомагає справлятися з неприємностями, додає оптимізму і впевненості в своїх силах.
За можливості уникайте спілкування з тими, хто свідомо чи несвідомо знецінює ваші успіхи.

Вчіться позитивно мислити
Позитивне мислення – це вміння знаходити в будь-який момент життя привід для радості і сприймати невдачі раціонально, аналізуючи причини і приймаючи їх як цінний досвід.
Мислити позитивно не означає викинути з життя всі негативні емоції. Неприємності все одно трапляються, і не реагувати на них неможливо. Зате цілком реально навіть в дуже неприємній ситуації знайти плюси  і нові можливості для себе. Переваг у позитивного мислення багато. Люди з позитивним сприйняттям життя рідше хворіють, вони бадьорі та впевнені в собі, добре виглядають і досягають успіху.

 

ПРОСТІ ТЕХНІКИ СТАБІЛІЗАЦІЇ ЕМОЦІЙНОГО СТАНУ

Методи стабілізації – це психологічні техніки, які допомагають опанувати емоції, пов’язані зі стресом, розвивати навички регуляції емоцій, виявляти та залучати ресурси, які у вас є.

Ось кілька прикладів технік, які можна використовувати самостійно.

ТЕХНІКА «ЗАЗЕМЛЕННЯ»

Заземлення – це набір нескладних стратегій для позбавлення / відділення від емоційного болю. Наприклад, гнів, печаль тощо.
Заземлення прив’язує до сьогодення і до реальності. Використовується для того, щоб установити контроль над почуттями та залишатися в безпеці.
Для цього можна назвати:

– 5 предметів в полі зору,

– 4 предмети якогось кольору,

– 3 речі, які ви відчуваєте на своїй шкірі,

– 2 речі, які ви відчуваєте на запах,

– 1 річ, яку можна відчути на смак , тощо.

Порядок не має значення.

Вправа «Тут і тепер».

Переорієнтуйте себе у просторі й часі, ставлячи собі деякі або всі з таких запитань: Який сьогодні день? Яке сьогодні число? Який сьогодні місяць? Який рік? Яка зараз пора року?

 

СТАБІЛІЗАЦІЙНА ВПРАВА

Антистресове дихання 4:8

Спробуйте дихати повільно. Вдих (рахуємо 1,2,3,4) – пауза ( затримуємо дихання на 1,2) – видих (рахуємо 1,2,3,4,5,6,7,8). Важливо, щоб видих був удвічі довшим.
Робіть цю вправу не менше 10 разів.

 

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНЕ ЗАЗЕМЛЕННЯ

1. Докладно опишіть середовище навколо вас, використовуючи всі органи чуття («Стіни білі. П’ять рожевих стільців, біля стіни дерев’яна шафа…»)
   2. Опишіть ваші буденні, щоденні заняття в деталях ( наприклад, покрокове приготування страви).
2. Скажіть твердження безпеки: «Мене звати… Я в безпеці, я тут і тепер, не в минулому».
   4. Прорахуйте до 10, 100, зворотний рахунок.

 

ФІЗИЧНА СТАБІЛІЗАЦІЯ

1. Пустіть прохолодну або теплу воду собі на руки.
2. Можна поплескати себе по плечах, порухайте великими пальцями стоп.
   3. Потягніться, покрутіть головою, стисніть і розтисніть кулаки, випряміть пальці. Втисніть п’яти в підлогу і зверніть увагу, як вони напружились.
   4. Зверніть увагу на своє тіло (вага тіла на стільці, як тисне крісло на тіло тощо).

 

СТАБІЛІЗАЦІЙНА ТЕХНІКА В УЯВІ

Вправа «Безпечне місце»

Уявіть безпечне місце.

Замалюйте собі місце, де вам добре й безпечно, спробуйте відчути на дотик, де ви сидите, що бачите, який там запах, що приємного на смак ви відчуваєте, яка звучить музика.