Керівники

І кожен з нас, хто припускає,
що може керувати іншими,
має постійно та напружено вчитися.

А. Луначарський

         Директор – центральна фігура у школі. На свідомому та підсвідомому рівнях оточуючі всотують стиль спілкування керівника, темп його роботи. Тобто, він є і джерелом, і каталізатором, і взірцем. Протягом 50 років школу-інтернат очолювали талановиті керівники – вимогливі, працьовиті, творчі, енергійні.

1961-1979 – Татарська Наталія Василівна

Народилася 23.03.1920 року в м. Полтава.
Закінчила Полтавський учительський інститут, у 1956 році закінчила Кременецький педагогічний інститут.
З 1961 р.  по 1979 р. працювала в Кременецькій школі-інтернаті директором школи,
учителем російської мови та літератури.

“…Наталія Василівна – вчитель від Бога… Красномовна, ерудована. На уроках її можна було заслухатися… Завжди могла дати хорошу пораду колегам.”    Я. В. Пашинська, вихователь школи-інтернату

 

1979-1988 – Дячук Дмитро Олексійович

«Пам’ятаю, 45 років тому я був запрошений на святкування 5-річчя школи-інтернату. Мені тоді на думку не спадало, що колись я стану директором цієї школи. Але так сталося у 1979р. Тоді ця восьмирічна школа була реорганізована у середню. І для цього необхідна була відповідна навчально-матеріальна база.
Не скажу, що було легко.
Інтернат – своєрідна школа, оскільки діти перебували там цілодобово. Передусім необхідно створити їм хороші побутові умови. Про який затишок можна було говорити, коли в кімнаті проживало   20   дітей.   Тому в  першу  чергу  ми
перебудували гуртожиток. Легко сказати перебудували.  Ці роботи велися роками,  що створювало незручності для дітей. Не можу не згадати Дідика Миколу Якимовича -завгоспа, який керував цими роботами, майстра на всі руки. Результат був чудовий. Кімнати на 4-6 чоловік. Діти задоволені. Педколектив також. Адже приємно працювати в таких умовах.
Було зроблено ремонт і в шкільній їдальні. Щоб забезпечити дітей продуктами харчування, ми побудували свинарник, в якому утримувалось до 100 голів свиней. Була також і кролеферма, тепличне господарство.
Але школа є школа. Вона повинна давати знання. Тому головна роль відводиться навчальній базі.
Ще працюючи в школі-інтернаті №2, я мріяв про створення телецентру. А втілив мрію, вже працюючи в цьому інтернаті. В класи завезли телевізори, магнітофон, відеокамеру. Всі класи були з’єднані з телецентром. В міру потреби вчителі зв’язувались з центром, замовляли той чи інший фільм, діапозитив і під час уроку демонстрували його.
Але які класи без меблів?! Так в кожен клас завезли нові меблеві стінки, парти, дошки. Вже класи мали сучасний вигляд. Вчителі намагались заповнити шафи роздатковим матеріалом, наочними посібниками і працювали, працювали…
Постає в пам’яті когорта чудових педагогів, частина з них прийшла зі мною ще з того інтернату: Дранчук 3.1., БілосевичС.П., ФірерВ.І., КирилюкЯ.М., Киричинська Г.М., Гук С.І., ВасилюкА.П., Свинтух Я.Я., ЛяшукЛ.А., Слюсар Р.Б., подружжя Пашинських, Качанова П.О., Куркаш  М.Д. – це однодумці, з якими було легко і комфортно працювати.
Вчитель історії Мишко Віктор Іванович разом з іншими вчителями оформили музей бойової слави. Такі вимоги були того часу. Мали тісний зв’язок з шефами, працівниками лісового господарства. Завуч школи Черняк Володимир Максимович створив при школі дендропарк, кабінет лісового господарства. Діти із задоволенням працювали, доглядали рослини.
А скільки праці доклали вихователі на чолі із завучами по виховній роботі Пашинською Яною Володимирівною та Пахольчук Євгенією Василівною. Замість відпочинку влітку доводилось їздити по селах, хуторах, агітуючи дітей до школи. Тоді «приходящих» дітей набирати в класи заборонялось, всі мусили бути тільки ті, які жили в інтернаті. А наповнюваність класів була 20-30 чоловік. От і доводилось крутитись по набору. Важка робота вихователя. Адже вони повинні забезпечити явку дітей на навчання, одягнути і навчити того, чого не навчили вдома.
Доводилось працювати без відпустки. От і допрацювався до інсульту та інших хвороб. Згодом інвалідність. Правда, колектив інтернату про мене не забуває. Спасибі їм за це.
І все ж таки це були мої найкращі часи. Молодість, енергійність, мрії- це здорово. Тому хочу привітати весь колектив школи-інтернату з ювілеєм і побажати вічної молодості, терпіння, наснаги, новаторських ідей, але прошу – дбайте про своє здоров’я.»

 


2003-2004 – Савчук Михайло Федорович

Враження про роботу в будь-якій сфері, а тим більше в освітній ,у вирішальній мірі залежить від того, де працювала людина до того. До праці директором школи-інтернату я працював директором шкіл: Староолексинської середньої – 21 рік, Кременецька СШ№5 – 5 років, СШ№1 – 3 роки і мав можливість порівняти, спів- ставити організацію навчально-виховного процесу в згаданих школах.
Будучи вже пенсійного віку ,я прийняв запрошення нинішнього директора школи-інтернату Мишка Володимира Івановича, якого було призначено головою адміністрації району, очолити школу-інтернат.
Йому небайдужа доля школи, в яку він вклав багато зусиль, щоб зберегти її в статусі школи-інтернату і продовжити розпочаті організаційно-педагогічні новації.
Ми з Володимиром Івановичем разом працювали в Кременецькій СШ№5 і коли в 1988 році постала проблема директора школи-інтернату, я запропонував його кандидатуру.
За короткий час він вдосконалив і зміцнив навчально-матеріальну, господарську базу школи, пристосував її до сьогоднішніх умов. Це і бібліотечно-інформаційний центр, комп’ютеризація школи, вивчення автосправи старшокласниками, створення картинної галереї і налагодження зв’язків з вузами мистецького профілю, створення належних умов для проживання в гуртожитку, належних умов для самопідготовки старшокласників.
Що запам’яталось із роботи школи – педагогічний колектив, привчений до злагодженої навчально-методичної роботи, а це формується і виробляється не одним днем.
Вузлові питання навчально-виховної роботи школи, що розглядались на педагогічній раді, попередньо обговорювались на методичних і виробничих нарадах предметників, а тому рішення педради було загальною думкою всього колективу.
За багато років праці з учителями на посадах заступників директора з навчальної роботи я вперше зустрівся з таким фахівцем як Вербіцька Марія Марківна.
Вона генератор всіх ініціатив, починань і добивається їх завершення.
Успіх роботи школи у великій мірі визначається працею класоводів, вони закладають фундамент знань. Працьовиті і талановиті класоводи, які люблять свою працю і дітей, є запорукою успіху школи.
Мої враження про роботу учнівського колективу найдобріші, найтепліші, найкращі.

 


1988-2003, 2005 – по даний час  –
Мишко Володимир Іванович

Час – категорія філософська, кожний його відрізок людська пам’ять сприймає як швидкоплинність або вічність. У вимірі людського життя 50 років – це зрілість і мудрість, а для школи це перший підсумок її діяльності. Яким він був для Кременецької загальноосвітньої школи-інтернату І-ІІІ ступенів, 50-річний ювілей якої відзначає колектив та громадськість краю? Безумовно – різним, особливо, коли заклад, як і сама людина, немає перепочинку ні вдень, ні вночі. Інтернат – не звичайна школа, а школа життя.
З давніх-давен існує суперечка вічності у вихованні дитини: що відіграє головну роль – суспільне (громадянське) чи сімейне виховання? Над цим сперечались великі мудреці: Арістотель, Квінтілліан, Кампанелла, Фур’є , Г.Сковорода, М. Пирогов, Д. Ушинський та інші.
Велика нова доба приносила нові проекти у будівництво закладів освіти та виховання підростаючого покоління, намагаючись дати відповідь на поставлене питання.
Спроби ці зводились до крайнощів і не завжди досягали успіху, або перетворювались у заклади, які обслуговували частину суспільства. Правда, у ХХ столітті появились «революціонери», які намагались відкинути досвід попередників і створити нове суспільство, з новими назвами. Так, педагоги знають, що у бажанні замінити слово «вчитель» появилось «шкільний працівник». Зречення від старого не дозволяло «будівничим» із революційним завзяттям вживати терміни «гімназія», «ліцей», «колегіум» як пережитки минулого.
Пройшло багато часу, аж до Незалежності України , коли обдаровані діти за своїм уподобанням та згодою батьків обирають навчальний заклад.
Хоч горе-реформатори не перевелись і до сьогодні. А тоді на зламі епох ідеологія визначала замовлення цієї держави.
Тому у сферу освіти і виховання ввійшли нові ідеї, які ґрунтувались на іншій ідеології, що була державною.
Комуни, літні, а потім постійні колонії, клуби, дитячі будинки, дитячі трудові комуни, будинки та палаци піонерів, молоді, дитячі містечка і селища – ось неповний перелік мережі закладів суспільного виховання радянської доби. Знайомство із Західною Європою та США, Японією, із системою освітніх закладів та їх діяльністю у 50-х роках ідеологія повертається до створення закладів нового типу за принципом військових «суворівських», «нахімовських» училищ для цивільного населення – шкіл-інтернатів, де вплив сім’ї на виховання дитини мав рівнятися нулю. Держава шукала шляхи для виховання людей іншої формації, хоч ми маємо розуміти і той складний економічний період післявоєнного періоду. Можливо, і ослаблення сімейного виховання зумовлене, як говорили, «тимчасовими» економічними труднощами.
Розпочалося масове будівництво шкіл-інтернатів (хоча лідер держави говорив: «Над назвою треба подумати») у гарних природніх місцевостях із повним комплексом самостійності за прикладом громадських шкіл Англії. На роботу у ці заклади направлялись лише досвідчені і талановиті педагоги, знову ж за англійським принципом – де працювали лише випускники Кембріджу та Оксфорду.
Та вийшло не все так, як хотілось. Будівлі появились, педагогами забезпечили, але…
Сім’я! Сім’я добра, сильна, мудра не розуміла, чому має віддавати дитину у сім років до установи, а зустрічатись з нею «за дозволом» лише на вихідних або канікулах. Відбувався розрив з материнською пуповиною, а дитина переходила на «казармене» виховання, «казармене» забезпечення.
Для сільських дітей ця школа стала базовою, потужною, сильною. Випускники відзначались особливою наполегливістю, цілеспрямованістю, самостійністю. Ось така лінія часу цієї доби.
У Кременці, а вірніше на його околиці, (за першою адресою с. Підлісці) з’являється школа-інтернат.
Будова нова, типова та й дивовижна – всі інші заклади були збудовані в інший період та іншими державами. Просторі світлі класи, кабінети, лабораторії, майстерні, спальні, шкільна їдальня, пральня, спортивний зал, велика земельна ділянка. Правда, не впорались до 1 вересня, але тим не журились, головне, щоб дітям було затишно. Перший директор установи – талановита Наталія Василівна Татарська формує колектив педагогів, дітей. Приходять надзвичайні вчителі – А.П. Василюк, Ф.К. Фотюк, М.А. Ковальчук, Я.В. Пашинська, Л.С. Пашинський, І.П. Гаськевич, Й.С. Пінта, Т.О. Іщенко, Г.І. Мацюк, М.М. Філіц, С.І. Рекало, Р.А. Стронський, С.І. Королюк, Г.О. Завадська, І.В. Зоценко, В.П. Кобіщанова, І.П. Заведюк, Ж.В. Кас’яненко, Г.М. Залюбовська та інші.
По сьогоднішніх мірках – це ансамбль найвищої проби. Це унікальні і фантастичні педагоги, які поклали перші зерна у добрий грунт дитячих душ. Саме за результати їх праці із дітьми дуже швидко до школи-інтернату прийшли нагороди, та серед них, напевно, найпам’ятнішою є медаль Т.Г. Шевченка, якою колектив був нагороджений у 1964 році.
Кременецька ЗОШ-інтернат І-ІІІ ступенів у своїй історії постійно знаходиться в стані педагогічного пошуку і боротьби за дитину.
У школу приходять «важкі» діти, приходять у різні класи, через різні життєві пригоди. Особистий приклад, особисте життя вихователя і працівника школи стає єдиним взірцем для таких дітей, щоб могли стати на власні ноги.
Праця дає результат. Першою медалісткою школи за результатами навчання стає Лукащук Раїса Іванівна, яка отримує атестат зрілості із срібною медаллю, а також і професійну підготовку організатора молодших школярів – піонервожатої школи.
Високими результатами та здобутками вирізнялись Садовський П.М., Юхимчук Ф.С., Нагорний Р.В., Галькевич Г.Т. та багато інших.
Домівка інтернату заквітчується квітами , озеленюється деревами та кущами. Шкода, не дозволили обставини завершити будівництво басейну, що входив у комплекс закладу.
У школі-інтернаті навчаються діти з Кременецького, Шумського, Лановецького, Збаразького районів та міста Тернополя.
Любов до праці, охайності спільно із вчителями прищеплювали техпрацівники Беліца Б.І., Дідик М.Я., Мулер А.Е., Мазур Є.Ф., Тернова Г.Г., Мацюк М.І., Порошина Н.М., Романюк Г.М., Романюк М.С., Попадін Н.І.,
Ксьондзик Т.М., Чумакевич М.М., Лапій Т.С., Нечипорук Г.І., Цибульська М.П.
Вони все робили, аби майбутнє до дітей прийшло із запашним хлібом та чистим, мирним небом.
Так школа-інтернат ставала об’єднанням дитячих душ навколо своїх мрій, ставала другою рідною домівкою.
Талановитих педагогів шукають та зваблюють. Будується ЗОШ №5, де головним ядром педколективу стають Фотюк Ф.К., Пінта С.Й., Мацюк Г.І., Штейнікова В.І., Ковальчук М.А., які вийшли із колективу інтернату.
В конкуренції із суб’єктивних причин школа-інтернат із середньої стає восьмирічкою. Протистояти молодій технічній інтелігенції цукроварів важко, особливо, коли у закладі стає визначальною виховна та трудова діяльність.
1979 рік виявився для школи-інтернату початком нової активної діяльності. Відбулося злиття двох інтернатів м. Кременця. Колектив очолив надзвичайно енергійний керівник Д.О. Дячук. Школа знову стає середньою. Саме під його керівництвом запроваджуються новації не лише у навчально-виховному процесі, (телебачення, ТЗН, кабінетна система, ломка стереотипів умов проживання дітей), але головне – починається перетворення закладу із закритого типу у відкритий для суспільства. Це було дуже складно. Особливо, коли освіта та організація виховної роботи перебувала у певних стереотипах.
Новації керівника підтримували Черняк В.М., Захарків Л.В., Пахольчук Є.В., Киричинська Г.М., Стасюк Н.Д., Краснокутська Л.О., Малюжинська З.І., Свинтух Л.Я., Прокопович Д.П., Кубелко Я.А., Титова М.М., Ковальчук Г.І., Сукенник М.Б., Сукенник Г.А., Ятчишина Л.М., Гук С.І., Чухраюк К.М., Гловацька Р.Б., Кирилюк Я.М.
Зав’язуються тісні контакти з Кременецьким лісгоспом та лісництвами, Кременецьким хлібозаводом, фабрикою госппобуттоварів та ватною фабрикою.
Проводиться операція «Мурашник», посадка та догляд лісу, створення шкільного дендрарію, де відбувається республіканський семінар за активної творчої діяльності Володимира Максимовича Черняка, нового піднесення набуває шкільний духовий оркестр під керівництвом А.П. Борейка, проводиться велика експедиційно-пошукова робота вчителя історії Мишка Віктора Івановича, що привела до створення музею військової слави.
І все це спільно – рука вчителя і рука дитини. Серце до серця породжують промені добра. Ось тут починаються ознаки злиття суспільного та сімейного виховання.
Тільки, на жаль, вчитель вигоряє, віддаючи всього себе роботі, роботі з дитиною, для її блага, не дбаючи про власне здоров’я.
Філософське – згоряючи, освіти шлях іншим! Саме по тій причині Дмитро Олексійович естафету керівника передав мені.
Дорога долі, дорога життя. Вона привела мене на подвір’я школи-інтернату ще у 1973 році, коли я працював у школі с. Підлісці, а в інтернаті був мій добрий наставник із педучилища Афанасій Петрович Василюк. Тоді і на думку не приходило, що буду працювати у цьому великому колективі, та ще й керівником…
Після чергового повернення з війська я працював у ЗОШ №5 м. Кременця на посаді вчителя історії. Велика школа, прекрасні учні, хороший фаховий колектив, три зміни навчання – всім цим «диригували» М.Ф. Савчук і Ф.К. Фотюк.
Дух керівників цієї школи пронизував всі складові шкільного життя. І саме в цей момент, коли життя видається відносно спокійним та відносно поміркованим, – пропозиція змінити місце роботи. Тривалий час керівники району – П.С. Пахольчук і С.А. Ятчишин переконували мене у цій необхідності. Який є «директорський хліб», я знав із раннього дитинства на прикладі життя свого батька, своєї сім’ї. Довго відмовлявся, вагався, зрештою погодився. Чому саме інтернат? Тому що тут різноманітна, жива, цікава і надзвичайно відповідальна робота, яка постійно вимагає вдосконалення і руху вперед в ім’я дитини та її життя.
Скільки всього було з 1 лютого 1988 року, скільки прочитано – перечитано, думано-передумано, зроблено і перероблено, вибудовуючи школу щасливого дитинства, де не на словах, а на ділі створювати належні умови для рівного доступу до освіти, різностороннього розвитку на основі здоров’язберігаючих технологій. Холод і голод, потопи і пожежа – всього було.
Чи було легко? Легко творити в уяві, а реалізувати на практиці не просто. Дев’яності роки, через суб’єктивні причини, були важкими. Знову лунало: бути чи не бути! Десять років йшла боротьба за школу, п’ятнадцять судових засідань господарського суду.
Колектив вистояв. Нібито всі порозумілися, що не потрібно вирішувати свої амбітні плани за рахунок найбільш вразливих – дітей із найбільш незахищених сімей.
Екстремальні умови живили великою напругою у праці. Колектив гуртувався, відстоював кожну дитину, професійно зростав. Конкурси, олімпіади, фестивалі і зльоти, змагання спортивні і туристичні – всюди брали участь і боролися за призові місця.
Звичайно, значний обсяг по своїх напрямках в управлінні школою здійснюють висококласні менеджери – заступники Вербіцька М.М. і Оболончик Т.Д. Саме ефективна і якісна організація навчально-виховного процесу забезпечує результативність. Сприяє професійному росту педагогів участь їх в конкурсах «Вчитель року», «Вихователь року». Тільки в останні роки призерами області стали Остапчук Л.М. (вч. математики), Савчук В.М. (вч. історії), Токар С.І. (вч. початкових класів), Тріщук Н.В. (вч. музики).
З’являється власна друкована продукція – творчі доробки педагогів та учнів. Розпочинається випуск шкільної газети «Слово». Створюються спортивно-оздоровчий клуб «Лицар», євроклуб «Меридіан», формується мистецький центр «Сузір’я» та інформаційно-бібліотечний центр.
Школа вчителем стоїть. Про кожного педагога школи-інтернату можна сміливо говорити – неординарна особистість, талановитий спеціаліст, порядна людина.
Поряд із досвідченими Л.А. Ляшуком, З.І. Дранчуком, В.І. Коваленко, Л.Д. Шпортун, Г.Є. Іванюк, О.В. Маголою, В.Г. Валецькою, Т.П. Мостіцькою, Р.М. Федоринчиком, В.М. Мишко, О.Р. Берегулею,
Л.М. Остапчук, В.І. Свідруком, Г.С. Гусаківською, С.І. Токар, Н.В. Пасічник, Н.В. Кондратюк, Н.Д. Туницькою, С.В. Паляницею, Н.В. Кучер, О.М. Молінською, Н.Л. Тимощук, Н.Ф. Скакальською, Т.С. Плахтиною, Л.А. Возьною в школу прийшли молоді педагоги: Будняк Г.В., Пальчевська О.С., Валігура Т.Я., Карнаух В.П., Мартинюк Н.Л., Іванюк Т.В., Залюбовська Н.Б., Мельник Д.П., Штука О.В., Данилюк Л.А., Шеремета О.Л., Корчевська Л.М., Корчаковський О.А., Сохацька Т.І.
Учні вміють бачити серцем. Учительський хист – це, напевно, від Бога, надихає дітей на добрі справи. Вчитель у нашому закладі любить не тільки свій предмет, а передусім – дитину. Сьогодні педагоги школи-інтернату створюють таке інтерактивне середовище, у якому реалізовує свою індивідуальність учень. Талановиті діти успішно розкривають свій потенціал у Малій академії наук.
За докторами наук Черняком В.М., Саганом О.Н. із школи вийшла молода когорта вчених, лише не так давно наукові кандидатські дисертації захистили випускники школи Янусь Н.В. (Канівець), Хащівська Н.В.
Завдання інтернату – повернути дітям дитинство; щасливе дитинство – найкращий грунт для росту майбутнього громадянина незалежної держави. Праця, гра, мистецтво самоврядування – об’єднує дітей, педагогів, батьків на вирішення головної мети – щасливої дитини.
Так, сьогодні у закладі сплелись воєдино педагог – дитина – батьки (опікуни). А всі разом ми шкільна родина. Взаємодоповнюючи сімейне громадянським вихованням ми віримо в успіх дитини.
Для батьків учнів школи-інтернату всі вихованці закладу є спільні діти. Нам довіряють – це найвища оцінка роботи колективу. Велику допомогу надає школі батьківський актив, який ось уже 5 років очолює Н.В. Іванюк.
Втілення ідей в життя школи-інтернату об’єднувало й об’єднує колектив, який продовжує працю попередників.
У школі сьогодні навчається понад 500 учнів Серед них 22 дитини-сироти та позбавлені батьківської опіки, 11 – напівсиріт, 30 – діти одиноких матерів, 26 – із неповних сімей, 46 – із багатодітних сімей, 30 – із малозабезпечених сімей, 107 дітей із сіл Кременецького району . Разом навчаються діти-інваліди та діти, що посилено займаються спортом у спеціалізованих закладах.
Ми здійснюємо соціальний захист, створюємо затишок і умови для розвитку дитини.
Педагогічний патронаж посилюється психологічним та соціальним супроводом, медичним доглядом та логопедичною допомогою.
Випускники мають право складати іспити на професійну приналежність, отримуючи свідоцтво на водіння транспорту категорії «А», «В», «С». Результати праці творчого колективу – наші учні-випускники. Доля їх за 50 років розкидала далеко по світах. Як батьки, радіємо їх успіхам і переживаємо за невдачі. Боцюки, Вакуленки, Вінтоняки, Гамери та Григориченки, Заблоцькі, Запотоцькі, Заїка і Клевач, Комаринські, Кондратюки та Копитіни, Леонтієві і Ломаковичі, Мельничуки, Рущинські та Присяжнюки, Степанюки і Чумакевичі! Сотні, тисячі дітей, які вилитіли із шкільного гнізда будуючи власну державу і зв’язані з нами навіки.
«Якщо твої наміри розраховані на рік – сій жито, на десятиліття – саджай дерева, на віки – виховуй дітей», – у вимірі часу народна мудрість говорить істину.
Сьогодні умови проживання, розвитку дитини підтримують, не шкодуючи своїх рук, прачки і кухарі, медпрацівники і техпрацівники, водії і підсобні робітники.
По-батьківськи до проблем дітей ставляться Савчук П.М., Янкевич Т.С., Голуб В.П., Солошенко Г.М., Баланда Т.В., Локацька О.А., Куліченко Є.М., Чичикало Л.П., Тернова Г.Б., Гоцкалюк Г.О., Панібраць Т.О., Дробоцька А.П., Черняк А.І., Штука В.М., Тригуба С.А., Савчук М.Г.,
Лапій В.Ю. та багато інших, що створюють належні умови проживання і перебування дітей у школі-інтернаті.
Плідно працює піклувальна рада на чолі із ветераном педагогічної праці М.Ф. Савчуком, який досконало знає проблеми закладу, бо працював директором школи-інтернату у 2003-2004рр.
Значну допомогу надавали і надають школі шефи із багаторічним стажем, благодійники, меценати. Потрібно відзначити опіку школою місцевими органами влади – райдержадміністрацією та районною радою.
Сьогодні школа-інтернат м. Кременця знана в районі, області, державі та її межами. Школа, яка за роки діяльності створила свої традиції, має досягнення. Колектив, який працює, реалізує свою концепцію розвитку установи, реалізуватиме стратегію розвитку освіти, що прийме з’їзд освітян України. Планів і задумів багато. Радіймо життю, радіймо дітьми, творімо майбутнє України.
Звертаючись до сьогоднішніх і майбутніх учнів школи, прошу не забувати, що ви учні Кременецької школи-інтернату і зобов’язані свято берегти та примножувати її честь і славу. Шануйте батька й матір, шануйте вчителя – людей, які благословляють вас на щасливе життя.
Дорогі випускники! Дух школи, дух шкільного товариства збережіть на все своє життя . Добрі справи дитинства, хороші вчинки, повага до людей хай проростають у ваших дорослих справах, у ваших сім’ях.
Гордіться нашим краєм, нашим містом, своїми рідними, своєю школою.

Календар
Жовтень 2018
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Вер    
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031  
Архів